Сучасний стан алтайського говору української мови
Михайло Коротков
E-mail: [email protected]
Біографія: В 1972 р. закінчив Томський Політехнічний Університет (Росія). Після того працював як інженер-фізик та інженер-конструктор, перекладач, викладач іноземних мов (кількість робочих мов – 14). Маю опубліковані статті та книжки, працював і працюю в літературі та публіцистиці.
Резюме: Описано фонетику, морфологію (морфологічні зміни в порівняннi з літературною українською мовою мають майже всі частини мови), синтаксис та лексику. Лексика говору найбільш цiкава, бо вона багато в чому своєрідна, має слова, які відсутні і в російській мові (під інтерференцією якої говір існує вже більше ста років), і в літературній українській, ці слова властиві тільки самому говору. Автор зібрав по можливості повний словник говору, який має приблизно 8.000 слів з прикладами речень, але сам словник звичайно виходить за межі цієї статті. Дані про лексику наводяться, наскільки це дозволяє обсяг журнальної статті.
Історія та географія
Носителі цього говору живуть в Росії, в Алтайському краї, який знайдується приблизно в 3000 км на схід від України. Це населення – потомки українських переселенців, які приїхали сюди в 19-му сторіччі, щоб отримати землю для сільського господарства. Переселенці були селянами, які не вміли ні писати, ні читати, тому вони принесли із собою тільки розмовну мову. Деякі з них зосновували нові деревні, інші жили в російських деревнях, але зоставалися українцями. Вони мали відносини в межах своєї спілки, але зв’язки с історичною вітчизною було втрачено.
Автор цієї статті до 19-річного віку жив серед українців Алтайського краю, і спілкувався с ними говором, про який ідеться нижче. Після цього вже протягом 45 років автор часто бував у цьому регіоні, міг наблюдать, як говір поступово змінюється, набуває рис російської мови. Цей розвиток цікавий, але він є об’єктом окремого крупномасштабного дослідження. В цій статті описано тільки сучасне становище говору, який швидко зникає, оскільки нові покоління місцевих українців говорять здебільшого по-російськи.
Про вибрану для статті практичну транскрипцію
Для статті вибрано транскрипцію, яка мінімально відрізняється від традиційного українського правопису. Відрізняється написання, коли відрізняється вимова (як буде описано нижче). Таке написання досить точно відбиває вимову. Але писати хліп замість хліб і виспацця замість виспаться викликало б тільки непотрібну плутанину. І оскільки ця стаття не фонетичне, а більш морфологічне та лексичне дослідження говору, використовувати фонетичну транскрипцію немає необхідності. До того ж, транскрипція, наприклад, [bо ́jac̄ʼa] замість бояться не відбиває структуру слова.
(Примітка: Слова після знака * існують тільки в літературній мові і не існують у говорі.)
Граматичні особливості
Фонетика
Оскільки алтайський говір сформувався на основі степового діалекту, а степовий діалект відрізняється від літературної мови менше, ніж інші діалекти, то й вокалізм, і консонантизм його були колись близьки до літературної мови. Але з другого боку, говір вже більше 100 років знаходиться під впливом російської мови.
В області вокалізму сталися такі зміни. Голосний [и] по своїй артикуляції повністю перейшов у російський [ы]. Голосний [е] в ненаголошеній позиції також вимовляється як [ы]: гливкій, клипать або як [і]: ангіл, бінзін. Але є два винятки: початок слова й кінець слова. В кінці слова «е» завжди вимовляється як [е], наприклад: море, горе, а в початку вимова залежить від конкретного носителя говора: ескаватор або іскаватор (остання вимова зустрічається частіше).
В багатьох словах під впливом російської мови «и» перейшло в і, а «е» в є: апітіт, аптєка, елєктрік, дірєктор.
Чергування і – о ще існує, але згодом таких слів залишається дедалі менше. Наприклад, він, мій по-іншому не вимовляються; замість кінь, ніч можна почути конь, ноч; а сноп, боль, ножка, ноччю, бок вымовляються тільки з о. В меншій мірі зникає чергування і – е: піч – печі, матір – матиря (в послідньому слові колишнє [е] перейшло в [ы]).
Серед приголосних змін більше. Крім надзвичайно рідких звуків: завжди твердого [ґ] і завжди м’якого [дж’], а також завжди м’яких [ч’] і [щ’] (під впливом російської мови) всі інші приголосні бувають і твердими, і м’якими: був і білий, вона і він, жила і жінка, широкій і мыші, церква і хлопиць тощо. Приголосний [щ’] не відрізняється від російського. Вимова «щ» як [ш’ч’] сприймається як архаїчна, наприклад, можна почути вимову [щ’іпц’і] і [ш’ч’іпц’і]. Остання вимова звучить архаїчно.
У говорі сполучення «ги», «ки», «хи» перейшли в гі, кі, хі з м’якими приголосними: гіря, гіркій, хітаться.
Губні набрали мʼякість, якої раніше не мали. Тепер рідко звучить вʼязать і пʼять, цю вимову майже зовсім витиснула нова: вязать, пять. Також колишня вимова мнясо, мняч перейшла (часто, але не завжди) в мясо, мяч.
Вже досить часто не додержується друга палаталізація. Однаково часто можна почути на беризі і на биригу, в руці і в рукі, у вусі і в ухі.
В деяких словах зникли приставні в і г : уси, огонь, оріх, але: гострий, він, вона, вони.
Приголосний «р» на кінці слова завжди м’який, як і було в степовому діалекті: косарь, сахарь, вихорь, лікарь. Всі дзвінкі приголосні на кінці слова й перед глухими, як в російській мові, вимовляються глухо: дід [д’іт], мороз [морос], хліб [хл’іп], гараж [гараш], скібка [ск’іпка], крім «в», який не оглушається у [ф], а вимовляеться як нескладовий «у»: був, вовк, штовхать.
Морфологія
Існують відміни від літературної мови і в морфології, одні існували ще у степовому діалекті, інші появилися у відриві від України, під впливом російської мови.
Іменник має такі відміни:
1) Зник кличний відмінок, його заступає називний.
2) У I відміні замість закінчень -ою, -ею орудного відмінку частіше виступає закінчення -ой: систрой, пісньой.
3) У II відміні в давальному й місцевому відмінках закінчення -ові, -еві майже зовсім зникли: брату, на брату, ножу, на ножі.
4) Родовий відмінок чоловічого роду рідше має закінчення -у, наприклад: асфальта, ячміня, сада, клуба (закінчення -у в цих словах звучить архаїчно).
5) Форми знахідного відмінку чоловічого роду однини типу: взяв ножа, написав листа зникли, існують тільки форми з нульовим закінченням.
6) Форми орудного відмінку зимлею, конем, пличем ще вживаються, але як архаїчні. Нові форми: зимльой, коньом, пличом.
7) Закінчення множини чоловічого роду -и, -і перейшли в -а, -я, а в деяких словах і навпаки, закінчення наблизилися до російської мови: учітиля, рукава, уси.
8) У знахідному відмінку множини зникли форми: *бачу воли, корови, вівці, залишилися тільки форми: бачу волів, коров, овець.
Відміни прикметників:
1) В літературній мові прикметники діляться на 2 групи: мʼякі (синій, крайній) і тверді (блискучий, високий). У говорі два останніх і подібні до них поміняли -ий на –ій, але у мʼяку групу вони не перейшли: блискучій – блискучого – блискучому, високій – високого – високому.
2) Прикметники чоловічого й середнього роду в місцевому відмінку мають закінчення -ім: на високім, синім і -ому: на високому, синьому. Закінчення -ому зустрічається багато частіше.
3) У родовому відмінку жіночого роду поряд із закінченням -ої є закінчення -ой: високой, синьой.
4) У найвищому ступені перед префіксом най- не буває часток як- і що-, тільки: найсильніший, найвищій. Аналітичних форм ступенів порівняння прикметник не має.
5) Для утворення прикметників вживаються не всі суфікси і префікси літературної мови.
Граматичні форми числівників у говорі і в літературній мові розрізняються мало. Можна відмітити тільки невеликі відміни: деякі числівники мають трохи інший фонетичний вигляд, числівники 11 та 14 мають наголос як у російській мові, нема зменшених форм: *двійко, *трійко, *двоєчко, *троєчко.
Деякі займенники трохи перемінили свій фонетичний вигляд, але більш цікаві інші відміни. Означальні займенники жодний та інший не існують. Їх замінили слова ниодин, ниякій і другій (останнє слово може значити і *другий, і *інший). Серед неозначених не існують займенникі з препозитивними частками де-, будь-, казна-, рідко вживаються займенники з часткою аби-. Хтось, чійсь, якійсь широко вживаються, але замість них досить часто виступають хто-то, чій-то, якій-то і навіть хтось-то, чійсь-то, якійсь-то.
Існують формы тобі, собі, але також часто вживаються тибі, сибі.
Особові займенники 3-ї особи в орудному відмінку з прийменником можуть мати н- і можуть не мати: з ним – з їм, з ними – з їми, а без прийменника мають тільки форми: їм, їми. А в родовому, знахідному і місцевому відмінках після прийменників н- не мають: од його, про його, на йому.
Дієслова також мають відміни від літературної мови.
1) 1-ша особа множини має 2 варіанти: робимо і робим, знаїмо і знаїм. Обидва варіанти вживаються однаково часто. Дієслова їсти і дать мають тільки форми їмо і дамо.
2) Нема 1-шої особи множини наказового способу, замість *робімо вживається давайте робить.
3) Неозначена форма тільки на –ть: чуть, писать (крім дієслова їсти і дієслів з наголошеним -ти: пикти, нисти, пасти). Зворотна частка -ся має цю форму тільки після приголосних, після голосних – форму -сь: миюсь, миються.
4) 3-тя особа однини II дієвідміни має закінчення -е (коли закінчення ненаголошене): робе, ходе.
5) З дієприкметників вживаються тільки пасивні минулого часу: побитий, написаний. Інші застаріли і вживаються надзвичайно рідко.
6) Також рідко вживаються дієприслівники.
Прислівники щодо ступеня відмін можна розподілити на такі групи.
1) Частина з них зникла або існує в іншому вигляді: *раптово→нежданно, *навмисне→нарошна, *надмірно→дужеж уже, *двічі→два рази, *босоніж→босяка, *вгорі→ввирху, *вночі→ноччю, *вранці→утром, *щодня→кажин день.
2) Невелика частина існує як пари синонімів «архаїзм – неологізм»: швидко – бистро, разом – вмісті, добре – харашо, увечірі – вечіром, пішкі – пішком.
3) Деякі перемінили свій фонетичний вигляд: сьодня, навстойкі, совсі́м, пото́м.
4) Велика частина не змінилася або майже не змінилася: внизу, вчора, вдвоє, втроє, високо, по-новому, по-моєму, мовчкі, бігом, слідом, додому, вручну, нехотя, туди, сюди, весело, гордо, низько, давно, по-братському, по-вовчому, заново, заввишкі.
Синтаксис
Синтаксис теж характеризується втратою деяких рис літературної мови і наближанням до російської.
1) Часто відрізняється керування дієслів та інше вживання прийменників: пішов у школу; боліть грипом; у три часа; берись за роботу; по такому плану; одвизи на мелницю; лучче (за) всих.
2) Числівники 2, 3, 4 частіше сполучаються з родовым відмінком однини, ніж з називним відмінком множини: два рубля – два рублі, три барана – три барани, чітирі парубка – чітирі парубкі.
3) Форма є дієслова буть як звʼязка підмета з присудком не вживається: Вони не рідня.
4) Нема безособових речень з дієслівною формою на -но, -то і прямим додатком; замість *роботу зроблено говориться робота зроблена.
5) Вельми обмежене вживання складних речень.
Особливості лексики алтайського говору
Зібраний автором повний словник говору має приблизно 8 000 слів. Зрозуміло, говір, який обслужує тільки побутову сферу, не може по кількості лексичних одиниць навіть наближатися до літературної мови. В говорі відсутні цілі пласти лексики. В ньому повністю відсутні наукова термінологія, технічна термінологія, яка не зв’язана з сільським господарством, відсутні назви рослин, птиць, риб, комах, з якими люди не зустрічаються в повсякденному житті. Оскільки в українців у Сибіру не було ні шкіл, ні літератури, ні книжок, ні газет на рідній мові, втрачена вся лексика художньої виразності: поетичні слова, епітети, синоніми, а також суспільно-політична лексика.
Але 8 000 слів для мови суто побутової – все ж таки чимало.
Алтайський говір, як можна зробити висновок з його граматики, належить до степного діалекту української мови. Носителі цього діалекту переселилися на Алтай у другій половині XIX століття, і відтоді ніяких культурних зв’язків з Україною не мали. Можна припускати (тільки припускати, бо ніяких писемних пам’яток немає, говір завжди мав тільки усну форму), що в момент переселення говір нічим не відрізнявся від степного діалекту, який і досі існує в Україні. Від того часу говір розвивався під постійним впливом російської мови. Автор цієї статті, носитель цього говору, спостерігав його змінювання на протязі майже 50 років. Навіть за цей період говір значно змінився, в ньому стало помітно менше українських рис і в однаковій мірі більше російських.
Всю лексику говора, яка відрізняється від літературної лексики, можна розділить на кілька груп.
1) Велика частина української лексики повністю зникла, її витиснули рівнозначні російські слова, часто з фонетичними змінами (у лівому стовпці літературні слова, у правому – говір):
*агрус – крижовник
*бебехи – манаткі
*багаття – костьор
*барва – окраска
*барити – задержувать
*байкий – заполошний
*блакитний – голубий
*будувати – строїть
*боязкий – трусливий
*блискавиця – молнія
*віконниця – ставня
*рушниця – ружжо
*майже – пошти
*росіянин – руській
*цукор – сахарь
*весілля – свадьба
*кравець – портний
*крок – шаг
*лагідний – бізобідний
*навіть – даже
*час – время
*година – час
2) Реалії, яких не було в XIX столітті. Звичайно, що ці слова прийшли в говір в російській формі:
*кришталь – хрусталь
*килим – ковьор
*літак – самольот
*водій – шо́фір
3) Слова, які створилися в самому говорі з україських або російських елементів; ні в літеретурній мові, ні в російській вони не існують:
*дехто – кой-хто
*каченя – утиня
*блазень – чудило
помиї – бовтюхі
*баньки – булькі
одоробло – лякачка
4) Багато слів стало застарілими, рідкими і поступово зникають, витісняються російськими. Такі слова, як: кудись, зробить, око, ніж, скло, човин, півинь ще вживаються, але частіше замість них звучать відповідно: куди-то, здєлать, глаз, нож, стікло, лодка, пітух. І зовсім рідко звучать слова: червоний, добрячій, цікавий, обговорювать, обміліть, огорожа.
5) Упростилися групи синонімів. Так осталися лише слова: галстук, зонтик, корзина, різать, льод, обстановка, момент, налякать, а відповідні синоніми *краватка, *парасолька, *кошик, *краяти, *крига, *меблі, *мить, *настрахати давно зникли.
6) Є невелика група слів, в яких відбулося деяке переосмислення. Так, наприклад, слово долівка означало земляну підлогу в українських хатах, дерев’яна підлога в сучасних будинках називається піл або пол. Слово цегла означало саморобну невипалену цеглу, випалена цегла називається кірпич. Слово місяць значить «30 днів» і «нічне світило», а планета Місяць називається Луна, а слово луна – відгук, можна вважати застарілим.
7) Через відсутність літератури і преси говір втратив багато які засоби виразності. Дуже мало абстрактних понять, нема, наприклад, таких слів, як: *краса, *зір, *обмін, *зітхання, *подув, *швидкість тощо. Часто втрачаються навіть різні форми одного слова, наприклад, є дієслово заклякнуть, але дієслово *клякнуть не існує.
Закінчення
Як ми бачимо, інтерференція російської мови впливає на говір негативно: він утрачає свою лексику, спрощується грамматика, зменшуються можливості виразності, говір поступово зникає. Здається химерним це явище: російська мова (в нашому випадку) несе культуру та просвіту й одночасно вбиває іншу, малу мову. Але в подібному стані були й будуть майже всі малі, безписемні мови, діалекти та говори. Явище досить сумне, але незбіжне: щороку зникають десятки таких мов.
Михайло Коротков
E-mail: [email protected]
Біографія: В 1972 р. закінчив Томський Політехнічний Університет (Росія). Після того працював як інженер-фізик та інженер-конструктор, перекладач, викладач іноземних мов (кількість робочих мов – 14). Маю опубліковані статті та книжки, працював і працюю в літературі та публіцистиці.
Резюме: Описано фонетику, морфологію (морфологічні зміни в порівняннi з літературною українською мовою мають майже всі частини мови), синтаксис та лексику. Лексика говору найбільш цiкава, бо вона багато в чому своєрідна, має слова, які відсутні і в російській мові (під інтерференцією якої говір існує вже більше ста років), і в літературній українській, ці слова властиві тільки самому говору. Автор зібрав по можливості повний словник говору, який має приблизно 8.000 слів з прикладами речень, але сам словник звичайно виходить за межі цієї статті. Дані про лексику наводяться, наскільки це дозволяє обсяг журнальної статті.
Історія та географія
Носителі цього говору живуть в Росії, в Алтайському краї, який знайдується приблизно в 3000 км на схід від України. Це населення – потомки українських переселенців, які приїхали сюди в 19-му сторіччі, щоб отримати землю для сільського господарства. Переселенці були селянами, які не вміли ні писати, ні читати, тому вони принесли із собою тільки розмовну мову. Деякі з них зосновували нові деревні, інші жили в російських деревнях, але зоставалися українцями. Вони мали відносини в межах своєї спілки, але зв’язки с історичною вітчизною було втрачено.
Автор цієї статті до 19-річного віку жив серед українців Алтайського краю, і спілкувався с ними говором, про який ідеться нижче. Після цього вже протягом 45 років автор часто бував у цьому регіоні, міг наблюдать, як говір поступово змінюється, набуває рис російської мови. Цей розвиток цікавий, але він є об’єктом окремого крупномасштабного дослідження. В цій статті описано тільки сучасне становище говору, який швидко зникає, оскільки нові покоління місцевих українців говорять здебільшого по-російськи.
Про вибрану для статті практичну транскрипцію
Для статті вибрано транскрипцію, яка мінімально відрізняється від традиційного українського правопису. Відрізняється написання, коли відрізняється вимова (як буде описано нижче). Таке написання досить точно відбиває вимову. Але писати хліп замість хліб і виспацця замість виспаться викликало б тільки непотрібну плутанину. І оскільки ця стаття не фонетичне, а більш морфологічне та лексичне дослідження говору, використовувати фонетичну транскрипцію немає необхідності. До того ж, транскрипція, наприклад, [bо ́jac̄ʼa] замість бояться не відбиває структуру слова.
(Примітка: Слова після знака * існують тільки в літературній мові і не існують у говорі.)
Граматичні особливості
Фонетика
Оскільки алтайський говір сформувався на основі степового діалекту, а степовий діалект відрізняється від літературної мови менше, ніж інші діалекти, то й вокалізм, і консонантизм його були колись близьки до літературної мови. Але з другого боку, говір вже більше 100 років знаходиться під впливом російської мови.
В області вокалізму сталися такі зміни. Голосний [и] по своїй артикуляції повністю перейшов у російський [ы]. Голосний [е] в ненаголошеній позиції також вимовляється як [ы]: гливкій, клипать або як [і]: ангіл, бінзін. Але є два винятки: початок слова й кінець слова. В кінці слова «е» завжди вимовляється як [е], наприклад: море, горе, а в початку вимова залежить від конкретного носителя говора: ескаватор або іскаватор (остання вимова зустрічається частіше).
В багатьох словах під впливом російської мови «и» перейшло в і, а «е» в є: апітіт, аптєка, елєктрік, дірєктор.
Чергування і – о ще існує, але згодом таких слів залишається дедалі менше. Наприклад, він, мій по-іншому не вимовляються; замість кінь, ніч можна почути конь, ноч; а сноп, боль, ножка, ноччю, бок вымовляються тільки з о. В меншій мірі зникає чергування і – е: піч – печі, матір – матиря (в послідньому слові колишнє [е] перейшло в [ы]).
Серед приголосних змін більше. Крім надзвичайно рідких звуків: завжди твердого [ґ] і завжди м’якого [дж’], а також завжди м’яких [ч’] і [щ’] (під впливом російської мови) всі інші приголосні бувають і твердими, і м’якими: був і білий, вона і він, жила і жінка, широкій і мыші, церква і хлопиць тощо. Приголосний [щ’] не відрізняється від російського. Вимова «щ» як [ш’ч’] сприймається як архаїчна, наприклад, можна почути вимову [щ’іпц’і] і [ш’ч’іпц’і]. Остання вимова звучить архаїчно.
У говорі сполучення «ги», «ки», «хи» перейшли в гі, кі, хі з м’якими приголосними: гіря, гіркій, хітаться.
Губні набрали мʼякість, якої раніше не мали. Тепер рідко звучить вʼязать і пʼять, цю вимову майже зовсім витиснула нова: вязать, пять. Також колишня вимова мнясо, мняч перейшла (часто, але не завжди) в мясо, мяч.
Вже досить часто не додержується друга палаталізація. Однаково часто можна почути на беризі і на биригу, в руці і в рукі, у вусі і в ухі.
В деяких словах зникли приставні в і г : уси, огонь, оріх, але: гострий, він, вона, вони.
Приголосний «р» на кінці слова завжди м’який, як і було в степовому діалекті: косарь, сахарь, вихорь, лікарь. Всі дзвінкі приголосні на кінці слова й перед глухими, як в російській мові, вимовляються глухо: дід [д’іт], мороз [морос], хліб [хл’іп], гараж [гараш], скібка [ск’іпка], крім «в», який не оглушається у [ф], а вимовляеться як нескладовий «у»: був, вовк, штовхать.
Морфологія
Існують відміни від літературної мови і в морфології, одні існували ще у степовому діалекті, інші появилися у відриві від України, під впливом російської мови.
Іменник має такі відміни:
1) Зник кличний відмінок, його заступає називний.
2) У I відміні замість закінчень -ою, -ею орудного відмінку частіше виступає закінчення -ой: систрой, пісньой.
3) У II відміні в давальному й місцевому відмінках закінчення -ові, -еві майже зовсім зникли: брату, на брату, ножу, на ножі.
4) Родовий відмінок чоловічого роду рідше має закінчення -у, наприклад: асфальта, ячміня, сада, клуба (закінчення -у в цих словах звучить архаїчно).
5) Форми знахідного відмінку чоловічого роду однини типу: взяв ножа, написав листа зникли, існують тільки форми з нульовим закінченням.
6) Форми орудного відмінку зимлею, конем, пличем ще вживаються, але як архаїчні. Нові форми: зимльой, коньом, пличом.
7) Закінчення множини чоловічого роду -и, -і перейшли в -а, -я, а в деяких словах і навпаки, закінчення наблизилися до російської мови: учітиля, рукава, уси.
8) У знахідному відмінку множини зникли форми: *бачу воли, корови, вівці, залишилися тільки форми: бачу волів, коров, овець.
Відміни прикметників:
1) В літературній мові прикметники діляться на 2 групи: мʼякі (синій, крайній) і тверді (блискучий, високий). У говорі два останніх і подібні до них поміняли -ий на –ій, але у мʼяку групу вони не перейшли: блискучій – блискучого – блискучому, високій – високого – високому.
2) Прикметники чоловічого й середнього роду в місцевому відмінку мають закінчення -ім: на високім, синім і -ому: на високому, синьому. Закінчення -ому зустрічається багато частіше.
3) У родовому відмінку жіночого роду поряд із закінченням -ої є закінчення -ой: високой, синьой.
4) У найвищому ступені перед префіксом най- не буває часток як- і що-, тільки: найсильніший, найвищій. Аналітичних форм ступенів порівняння прикметник не має.
5) Для утворення прикметників вживаються не всі суфікси і префікси літературної мови.
Граматичні форми числівників у говорі і в літературній мові розрізняються мало. Можна відмітити тільки невеликі відміни: деякі числівники мають трохи інший фонетичний вигляд, числівники 11 та 14 мають наголос як у російській мові, нема зменшених форм: *двійко, *трійко, *двоєчко, *троєчко.
Деякі займенники трохи перемінили свій фонетичний вигляд, але більш цікаві інші відміни. Означальні займенники жодний та інший не існують. Їх замінили слова ниодин, ниякій і другій (останнє слово може значити і *другий, і *інший). Серед неозначених не існують займенникі з препозитивними частками де-, будь-, казна-, рідко вживаються займенники з часткою аби-. Хтось, чійсь, якійсь широко вживаються, але замість них досить часто виступають хто-то, чій-то, якій-то і навіть хтось-то, чійсь-то, якійсь-то.
Існують формы тобі, собі, але також часто вживаються тибі, сибі.
Особові займенники 3-ї особи в орудному відмінку з прийменником можуть мати н- і можуть не мати: з ним – з їм, з ними – з їми, а без прийменника мають тільки форми: їм, їми. А в родовому, знахідному і місцевому відмінках після прийменників н- не мають: од його, про його, на йому.
Дієслова також мають відміни від літературної мови.
1) 1-ша особа множини має 2 варіанти: робимо і робим, знаїмо і знаїм. Обидва варіанти вживаються однаково часто. Дієслова їсти і дать мають тільки форми їмо і дамо.
2) Нема 1-шої особи множини наказового способу, замість *робімо вживається давайте робить.
3) Неозначена форма тільки на –ть: чуть, писать (крім дієслова їсти і дієслів з наголошеним -ти: пикти, нисти, пасти). Зворотна частка -ся має цю форму тільки після приголосних, після голосних – форму -сь: миюсь, миються.
4) 3-тя особа однини II дієвідміни має закінчення -е (коли закінчення ненаголошене): робе, ходе.
5) З дієприкметників вживаються тільки пасивні минулого часу: побитий, написаний. Інші застаріли і вживаються надзвичайно рідко.
6) Також рідко вживаються дієприслівники.
Прислівники щодо ступеня відмін можна розподілити на такі групи.
1) Частина з них зникла або існує в іншому вигляді: *раптово→нежданно, *навмисне→нарошна, *надмірно→дужеж уже, *двічі→два рази, *босоніж→босяка, *вгорі→ввирху, *вночі→ноччю, *вранці→утром, *щодня→кажин день.
2) Невелика частина існує як пари синонімів «архаїзм – неологізм»: швидко – бистро, разом – вмісті, добре – харашо, увечірі – вечіром, пішкі – пішком.
3) Деякі перемінили свій фонетичний вигляд: сьодня, навстойкі, совсі́м, пото́м.
4) Велика частина не змінилася або майже не змінилася: внизу, вчора, вдвоє, втроє, високо, по-новому, по-моєму, мовчкі, бігом, слідом, додому, вручну, нехотя, туди, сюди, весело, гордо, низько, давно, по-братському, по-вовчому, заново, заввишкі.
Синтаксис
Синтаксис теж характеризується втратою деяких рис літературної мови і наближанням до російської.
1) Часто відрізняється керування дієслів та інше вживання прийменників: пішов у школу; боліть грипом; у три часа; берись за роботу; по такому плану; одвизи на мелницю; лучче (за) всих.
2) Числівники 2, 3, 4 частіше сполучаються з родовым відмінком однини, ніж з називним відмінком множини: два рубля – два рублі, три барана – три барани, чітирі парубка – чітирі парубкі.
3) Форма є дієслова буть як звʼязка підмета з присудком не вживається: Вони не рідня.
4) Нема безособових речень з дієслівною формою на -но, -то і прямим додатком; замість *роботу зроблено говориться робота зроблена.
5) Вельми обмежене вживання складних речень.
Особливості лексики алтайського говору
Зібраний автором повний словник говору має приблизно 8 000 слів. Зрозуміло, говір, який обслужує тільки побутову сферу, не може по кількості лексичних одиниць навіть наближатися до літературної мови. В говорі відсутні цілі пласти лексики. В ньому повністю відсутні наукова термінологія, технічна термінологія, яка не зв’язана з сільським господарством, відсутні назви рослин, птиць, риб, комах, з якими люди не зустрічаються в повсякденному житті. Оскільки в українців у Сибіру не було ні шкіл, ні літератури, ні книжок, ні газет на рідній мові, втрачена вся лексика художньої виразності: поетичні слова, епітети, синоніми, а також суспільно-політична лексика.
Але 8 000 слів для мови суто побутової – все ж таки чимало.
Алтайський говір, як можна зробити висновок з його граматики, належить до степного діалекту української мови. Носителі цього діалекту переселилися на Алтай у другій половині XIX століття, і відтоді ніяких культурних зв’язків з Україною не мали. Можна припускати (тільки припускати, бо ніяких писемних пам’яток немає, говір завжди мав тільки усну форму), що в момент переселення говір нічим не відрізнявся від степного діалекту, який і досі існує в Україні. Від того часу говір розвивався під постійним впливом російської мови. Автор цієї статті, носитель цього говору, спостерігав його змінювання на протязі майже 50 років. Навіть за цей період говір значно змінився, в ньому стало помітно менше українських рис і в однаковій мірі більше російських.
Всю лексику говора, яка відрізняється від літературної лексики, можна розділить на кілька груп.
1) Велика частина української лексики повністю зникла, її витиснули рівнозначні російські слова, часто з фонетичними змінами (у лівому стовпці літературні слова, у правому – говір):
*агрус – крижовник
*бебехи – манаткі
*багаття – костьор
*барва – окраска
*барити – задержувать
*байкий – заполошний
*блакитний – голубий
*будувати – строїть
*боязкий – трусливий
*блискавиця – молнія
*віконниця – ставня
*рушниця – ружжо
*майже – пошти
*росіянин – руській
*цукор – сахарь
*весілля – свадьба
*кравець – портний
*крок – шаг
*лагідний – бізобідний
*навіть – даже
*час – время
*година – час
2) Реалії, яких не було в XIX столітті. Звичайно, що ці слова прийшли в говір в російській формі:
*кришталь – хрусталь
*килим – ковьор
*літак – самольот
*водій – шо́фір
3) Слова, які створилися в самому говорі з україських або російських елементів; ні в літеретурній мові, ні в російській вони не існують:
*дехто – кой-хто
*каченя – утиня
*блазень – чудило
помиї – бовтюхі
*баньки – булькі
одоробло – лякачка
4) Багато слів стало застарілими, рідкими і поступово зникають, витісняються російськими. Такі слова, як: кудись, зробить, око, ніж, скло, човин, півинь ще вживаються, але частіше замість них звучать відповідно: куди-то, здєлать, глаз, нож, стікло, лодка, пітух. І зовсім рідко звучать слова: червоний, добрячій, цікавий, обговорювать, обміліть, огорожа.
5) Упростилися групи синонімів. Так осталися лише слова: галстук, зонтик, корзина, різать, льод, обстановка, момент, налякать, а відповідні синоніми *краватка, *парасолька, *кошик, *краяти, *крига, *меблі, *мить, *настрахати давно зникли.
6) Є невелика група слів, в яких відбулося деяке переосмислення. Так, наприклад, слово долівка означало земляну підлогу в українських хатах, дерев’яна підлога в сучасних будинках називається піл або пол. Слово цегла означало саморобну невипалену цеглу, випалена цегла називається кірпич. Слово місяць значить «30 днів» і «нічне світило», а планета Місяць називається Луна, а слово луна – відгук, можна вважати застарілим.
7) Через відсутність літератури і преси говір втратив багато які засоби виразності. Дуже мало абстрактних понять, нема, наприклад, таких слів, як: *краса, *зір, *обмін, *зітхання, *подув, *швидкість тощо. Часто втрачаються навіть різні форми одного слова, наприклад, є дієслово заклякнуть, але дієслово *клякнуть не існує.
Закінчення
Як ми бачимо, інтерференція російської мови впливає на говір негативно: він утрачає свою лексику, спрощується грамматика, зменшуються можливості виразності, говір поступово зникає. Здається химерним це явище: російська мова (в нашому випадку) несе культуру та просвіту й одночасно вбиває іншу, малу мову. Але в подібному стані були й будуть майже всі малі, безписемні мови, діалекти та говори. Явище досить сумне, але незбіжне: щороку зникають десятки таких мов.